Проповідь на 5-ту неділю після П’ятидесятниці
Про необхідність смирення
(Мф. 8:28–9:1)
Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми чули євангельську розповідь про те, як Господь Ісус Христос прийшов у Гергесинську землю і зустрів двох біснуватих. Це були люди, яких усі боялися. Вони жили серед гробів, були відірвані від людей, втратили людський образ життя. Ніхто вже не міг їм допомогти.
Але там, де люди вже втратили надію, приходить Христос.
Це дуже важливий урок для кожного з нас. Господь не обходить стороною людське горе. Він не боїться нечистоти, не боїться небезпеки. Він іде туди, де найбільше страждання, щоб повернути людині свободу.
Демони, побачивши Спасителя, відразу закричали:
«Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий?»
Люди могли ще не усвідомлювати, Хто перед ними, а демони вже знали. Вони не любили Бога, але не могли не визнати Його всемогутності.
І ось тут відкривається дивна річ.
Демони просять дозволу ввійти хоча б у стадо свиней. Навіть вони не хочуть одразу йти у безодню, бо знають, яке страшне відлучення від Бога.
Святі отці говорять: якщо навіть падші духи бояться того стану, який самі собі приготували, то наскільки більше повинна замислюватися людина, якій Господь дарував можливість покаяння.
Але сьогоднішнє Євангеліє говорить не тільки про демонів.
Воно говорить про нас.
Подивімося, як поводяться мешканці того міста.
Здавалося б, вони мали б радіти. Двоє людей отримали свободу. Те, чого ніхто не міг зробити, зробив Христос.
Але люди побачили передусім не чудо.
Вони побачили втрату свого майна.
Свині загинули.
І замість вдячності вони просять Христа…
піти від них.
Яка страшна трагедія!
Матеріальне виявилося дорожчим за спасіння людини.
Хіба не так буває і сьогодні?
Іноді Господь торкається нашого життя, закликає нас змінитися, залишити гріх, примиритися, навчитися любити, але ми боїмося втратити свій комфорт, свої звички, свої земні вигоди.
Ми готові залишитися зі своїми проблемами, аби тільки нічого не змінювати.
Саме тому Церква сьогодні говорить про смирення.
Смирення — це не слабкість.
Смирення — це правда про себе.
Гордість говорить:
«Я знаю краще.»
Смирення говорить:
«Господи, без Тебе я нічого не можу.»
Гордість шукає першості.
Смирення шукає Божої волі.
Гордість не хоче поступатися.
Смирення готове пожертвувати собою заради любові.
Святі отці говорили, що саме через гордість упали ангели.
І навпаки — саме через смирення людина стає здатною прийняти благодать Божу.
Недаремно апостол Яків говорить:
«Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.»
Без смирення не можна навчитися ні молитві, ні терпінню, ні любові.
Навіть наші добрі справи можуть стати причиною духовної загибелі, якщо ми почнемо ними пишатися.
Тому Господь іноді допускає труднощі, образи, непорозуміння, щоб навчити нас найголовнішої чесноти — смирення.
Бо саме смиренне серце стає оселею Божої благодаті.
Дорогі брати і сестри!
Запитаймо сьогодні самих себе:
Чи не жену я Христа зі свого життя, коли ставлю земне вище за небесне?
Чи не тримаюся я за свою гордість більше, ніж за Божу правду?
Чи вмію я приймати зауваження?
Чи вмію просити пробачення?
Чи вмію поступитися заради миру?
Саме в цих простих речах народжується справжнє смирення.
І тоді Господь, Який визволив гергесинських біснуватих, визволить і нас — від нашої гордості, самолюбства, страхів і гріховних пристрастей.
Нехай кожен із нас пам’ятає: не сила, не багатство і не людська слава наближають до Бога, а смиренне серце.
Бо саме про таких людей Господь сказав:
«Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим».
Амінь.
